Колекція для людей
Чверть століття займає історія створення приватної колекції українського мистецтва Бориса і Тетяни Гриньових. Десятиліття пристрасного захоплення, ретельного вивчення, пошуків авторів і робіт, знайомств із мистецтвознавцями та художниками привели сім'ю Гриньових до формування чіткої, конкретної мети і стратегії власного зібрання — це колекція для людей. Доступність для вивчення і демонстрації — визначальна риса колекції; відкритість у комунікації та співпраці — яскрава риса її власників. Зібрання Гриньових презентує українське мистецтво другої половини XX — початку XXI століть крізь зміну поколінь, шкіл і явищ, завдяки чому можна простежити не тільки плин часу, але й зміну українського суспільства
Галина Глеба


БОРИС ГРИНЬОВ ПРО КОЛЕКЦІЮ І КОЛЕКЦІОНУВАННЯ

“Українське мистецтво — унікальний і дуже важливий предмет колекціонування”

У Радянському Союзі українське мистецтво вважалося москвичами та ленінградцями сегментом південноруського мистецтва. Не українським мистецтвом, нехай і зі своїм обличчям, а саме південноруським у складі великої країни. Але ж воно розвивалося своїм курсом і відрізнялося від усього, що створювалося в Союзі. Та й зараз кардинально відрізняється від того, що відбувається у Росії. З цієї точки зору українське мистецтво — унікальний і дуже важливий предмет колекціонування.

І найбільш важливим є у ньому саме момент геополітичного розлому, який був передбачений, який стався і продовжує на всіх етапах відображатися художниками.



Історичний момент

У момент розвалу СРСР незатребуваним стало все, мистецтво у тому числі. Саме ця ситуація зробила мистецтво абсолютно доступним для придбання. І в момент цієї доступності мистецтва у мене з'явилася можливість його купувати.

Разом із можливістю і бажанням виникло важливе питання “Що збирати?” Марки, монети, книги, контурні карти? Усі насамперед кидаються за західним антикваріатом. Він легко і швидко продається: підробили-пофарбували і запропонували.


Перші фінансові втрати і розчарування були пов'язані саме з підробками антикваріату. Ця ніша — найбільш криміналізована. Постійно намагаються обдурити, користуються твоєї необізнаністю. У той момент я й обрав для себе сегментом колекціонування саме українське мистецтво.



Олександр Ройтбурд, “Містичне заручення”. З циклу “Всекидневният живот в Помпей”, 1998, полотно, олія, 150 x 100 см


Про колекції неофіційного мистецтва

Люди завжди збирали мистецтво свого часу. Колекції неофіційного мистецтва у Радянському Союзі формувалися тому, що державі воно ніколи не було потрібно: ані тоді, ані зараз. Інтелігенція сама створювала інтелектуальний продукт, розуміла його цінність, але не завжди могла заплатити потрібну ціну, бо інтелект так само був недооцінений державою. У той час колекціонерами найчастіше ставали лікарі — професія цьому сприяла. Адже за послуги лікаря, за відсутності грошей, художники розраховувалися творами мистецтва — тим, що самі виробляють. Так збиралося мистецтво.

Система працює певним чином: необхідний спад на кривій інтересів держави (затребуваності всередині держави) інтелектуальної та мистецької власності, аби з'явилася можливість купувати хороші роботи. За радянських часів нонконформістське мистецтво купували письменники, лікарі — ті, хто розумів його цінність. Усім іншим це було у кращому випадку нецікаво.



Влада Ралко, “Пальма”, 2006, полотно, олія, 100 х 80 см


Про стратегію своєї колекції

Головна ідея та стратегія розвитку нашої колекції — її публічність.

Наша мета полягає у тому, аби колекція жила в українському суспільстві та була ним затребувана. Адже ми збираємо той сегмент мистецтва, до якого у держави не доходили руки. Це часто мистецтво на зламі формацій, у момент розпаду імперії. Те, про що не написана історія мистецтва нашої країни.

Важливий також системний підхід. Нашу колекцію ми будуємо як будинок, цеглина за цеглиною створюємо єдиний комплекс, який зміг би відобразити конкретні напрямки, періоди та течії у мистецтві країни. Від шістдесятників крізь дев'яності роки і аж до сучасності ми прагнемо показати, як плавно виникають і змінюють одна одну епохи. Навіть молоді художники, змінюючи спрямованість українського мистецтва та йдучи у нові медіа, вибудовують свою практику на фундаменті та школі, які тут уже давно є. Хоча часто це заперечують.

Для мене зараз найголовніше — освітня складова. Хотілося би, щоби роботи з колекції потрапили до підручників, до курсів викладачів; щоби на прикладі цих робіт вчили студентів.

Колекція має бути відкритою. Саме з цією метою ми створюємо інтернет-ресурс Grynyov Art Foundation з максимально наявною інформацією про конкретні твори. 


Олександр Аксінін, “Іллі Кабакову”, 1981, офорт, 10 х 10 см


Про сучасне мистецтво у колекції

Сучасне мистецтво — це добрі 20% нашої колекції.

По-перше, колекціонування творів сучасних художників — великий неприхований ризик. Більш-менш зрозуміле та оцінене часом усе, що було зроблене до 2000-х років — адже ці імена вже увійшли в історію. Історія, звісно, ще не написана, але вона вже озвучена і показана. А молодь — це часто “стрьомно”, але надзвичайно захоплююче.

По-друге, ми живемо не у замкнутому просторі: художники їздять на виставки, ми їздимо на виставки. Намагаємося багато читати, дивитися і приділяємо цьому процесу чимало часу, аби розуміти тенденції і розширювати свій кругозір.

По-третє, набагато краще приходиш до розуміння тенденцій, користуючись консультацією експертів. Особливо молодих професіоналів, які, повірте мені, разюче відрізняються від мистецтвознавців та експертів старшого покоління. Вони прямо зараз живуть у цьому молодіжному середовищі. Тільки в консультаціях з ними можна зрозуміти та оцінити ті трансформації, що відбуваються сьогодні.


Андрій Сагайдаковський, “Малюнок з натури”, 1990-і, полотно, олія, 159 х 110 см


Про мистецьке середовище та співтовариство

Ті оцінки, які я чую, і ті комунікації, які відбуваються всередині цієї спільноти, так чи інакше свідчать про її якісну трансформацію. Спільнота молодшає. Придивіться, як жваво вона реагує на події, які відбуваються, і — найголовніше — дає те, чого не було у людей старшого покоління: чіткі та конкретні оцінки процесам. Раніше боялися когось образити чи зачепити чиїсь інтереси, тому всіх митців переважно хвалили. Часто мистецтвознавці вводили своїм словоблуддям у ступор нерозуміння. Я бачив відверто погані твори, тоді як мистецтвознавці описували їх як добрі.

Зараз молоді фахівці більш критичні. Вони вже набагато більше бачили, більше оцінили; вони можуть порівняти те, що відбувається у нас в країні та за її межами. Можуть оцінити місце кожного у цій системі. Саме тому я намагаюся користуватися інформацією, яку отримую з вуст молодих експертів.



Валерій Гегамян, ескіз до картини “Апокаліпсис”, друга половина 1980-х, картон, олія, 61 х 86 см


Досвід колекціонера

Колекція — це не бібліотека, у ній не повинно бути зібране усе просто тому, що в якийсь момент може раптом знадобитися книга Карла-Маркса або Леніна. Згодом у нашій колекції намалювалися свої тематика та особливісті. Керуючись цим, ми поглиблюємо та розширюємо нашу колекцію, а не просто наповнюємо її.

Набуваючи досвіду, я перестав купувати твори, які просто подобаються, і почав формувати колекцію. А це дуже різні речі.

По-перше, вже немає замиленого погляду. По-друге, я навчився казати “ні”. Спочатку було важко, тому що бачив ту безвихідь, в яку потрапили художники старшого покоління, і часто надавав матеріальну підтримку в обмін на роботи. Але я давно перестав купувати мистецтво з жалю чи симпатії до художника як до людини — це все одно, що рятувати потопельника. Адже якщо потопельника візьметься рятувати непрофесіонал, то втопляться обидва.



Валерія Трубіна, La grande revolucion, 1993, полотно, олія, 90 х 120 см


Фізик-колекціонер або колекціонер-фізик?

Колекціонуванню на сьогодні приділяю рівно половину мого життя. І незрозуміло, що більшою мірою мене захоплює: професійна діяльність або ж увага до цього сегменту свого розвитку.

Я відомий у колах фізиків як колекціонер, але на мою професійну діяльність це поки що не впливає. Але мені хотілося би, щоб це відбувалося.

У багатьох вчених є свої хобі: хтось грає на фортепіано, хтось ходить у походи, хтось вірші пише. Але ні у кого з фізиків немає такої колекції сучасного українського мистецтва. Тому я і “біла ворона”. Уже сьогодні колекція така, що може потягатися з колекціями і депутатів, і банкірів. Вона видима на карті України.



Василь Цаголов, ескіз до картини “Квіти зла” із серії “Лебедине озеро”, 2010, полотно, олія, 100 х 150 см

“Колекція не тільки сім'ї Гриньових, а й країни”

Ця колекція — наша безперечна гордість, але створюємо ми її для людей. Під “наша” маю на увазі, що колекція не тільки сім'ї Гриньових, а й країни. Ми намагаємося, щоб люди мали до неї доступ.

Я підтримав би ініціативу створення музею приватних колекцій. І часто озвучував принципи, за якими може бути створений такий музей або центр.

Але, зізнаюся чесно, мені не хотілося би на даному етапі розлучатися зі своїми “дітьми”, чи то пак з роботами. Кожна з них пройшла крізь твої серце і розум, і разом з ними ти провів частину свого життя. Твір поділився з тобою собою, і ти його полюбив.

Наша колекція — гарне музейне зібрання. Я це розумію. А от що ми з нею будемо робити... Ніде правди діти, часто замислююся над цим. Одна справа — зібрати колекцію, зовсім інша — створити навколо неї інфраструктуру. Може, у майбутньому вдасться реалізувати мою мрію і зробити якийсь простір, можливо, невеликий музей, де можна було би публічно демонструвати ці роботи. Адже вони гідні цього. До того часу будемо експонувати, депонувати і досліджувати твори з колекції.



Микола Новиков, “Композиція з ню”, 1990, кришка табурета, полотно, лак. 32,5 х 32,5 см


Колекціонування як феномен

Колекціонування — риса характеру. У одних збиральництво набуває масштабів життєвої необхідності, у інших — згасає та йде в нуль.

Феномен колекціонування притаманний більшості людей, це живе у кожній людині у тій чи іншій мірі: хтось колекціонує туфлі, хтось новий одяг, а хтось — твори мистецтва. І це стає невід'ємною частиною життя.


Колекціонерам притаманна любов до хвастощів. Але можна хвалитися у закритому режимі: виловити картину, закрити за сімома замками, побудувати спеціальну кімнату та показувати тільки наближеним людям. А можна хвалитися відкрито. Для цього важлива чесність у демонстрації своїх можливостей і сміливість у демонстрації свого смаку.


Роман Мінін, “Врубайся!”, 2009, полотно, акрил, 85 х 150 см


Про молодих у мистецтві

Художник помолодшав, арт-дилер помолодшав, колекціонер помолодшав, тому що помолодшали наука та технології. Для віку характерні мудрість, сповільненість у прийнятті рішень, необхідність фіксувати історію. А молодь колекціонує зовсім інакше: їм цікава не історія, а час. Ми, люди у віці, часто відстаємо від розуміння тієї ситуації, яка складається. Молоді ж розмовляють на спільній для них мові сучасності. Може тому в нашій колекції основний період — 1960-1990-ті роки. Він нам зрозумілий і близький.



Про пошук

Мене як фізика хвилює нетрадиційне, нешаблонне мислення людини. Той момент, коли людина щось винаходить. Усе, що робиться у фізиці, — це рутинні тривалі дослідження. Відкриття відбувається тоді, коли трапляється відхилення від норми. Саме в цей момент ти спостерігаєш фізичний ефект. Питання ось у чому: це ефект неправильних вимірювань або об'єктивний ефект, виявлений тобою в природі? Це і є матеріал для подальшого дослідження.

У мистецтві так само. XX століття цікаве переломними етапами в історії держав. Нескінченні пейзажі стомлюють своєї одноманітністю. Але бувають пейзажі, які не просто відображають дійсність, а проявляють крізь неї той самий винахідницький крок художника.

З широким поширенням гаджетів ми всі бачимо те, що хтось бачив за 30-50 років до появи подібної техніки. Як це трапляється і що дає людині унікальну здатність дивитися і бачити інакше? Саме це є важливим для мистецтва і для соціуму.



Генрієтта Левицька, “Сюїта”, 1968, 40,4 x 29,8 см


Розмовляла Галина Глеба.


Титульне фото: Саша Маслов.


Фото робіт з колекції: Євген Нікіфоров