Кульчицька Олена

1877 - 1967

Українська художниця, графік, майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, етнографка, педагог, громадська діячка. Член  Спілки художників України (з 1940), Народний художник УРСР (з 1956). Державна  премія України ім. Т. Шевченка (1967). Депутатка Верховної Ради УРСР 3-4-го скликань.

Народилась в м. Бережани на Тернопільщині. Творчу освіту почала із відвідувань із сестрою Ольгою (у 1901–1902 роках) Львівської Художньо-промислової школи (нині ЛДКДУМ ім. І. Труша). Пізніше навчалась у приватній художній школі С. Батовського-Качора та Р. Братковського. Згодом вступила до Львівської студії художників реалістичного напрямку. В 1907 р. закінчила Академію мистецтв у Відні. Серед її учителів – Г. Ґеллер, А. Кеннер, Ф. Ціжек, А. Ґролль.

1905–1907 навчалась у Спеціальному ательє емальєрних робіт під керівництвом А. Штарк. У 1908 р. захистила диплом педагога і здійснила мистецьку подорож до Західної Європи (Лондон, Париж, Мюнхен).

У 1909 обіймала посаду професора рисунків у ліцеї королеви Ядвіґи. У Перемишлі (нині Польща) викладала рисунок у 2-му державному  учител. семінарі (1909–38). Також викладала в Українському інституті для дівчат (1918–1927) та чоловічій гімназії (1934–1937). Від працювала 1939  у Львові: спочатку в етнографічному відділі Музею НТШ; після його реорганізації – у відділі народного мистецтва Етнографічного  музею; а з 1945 до 1954 – в Українському  поліграфічному інституті ім. Івана Федорова, де від 1947 обіймала посаду професора книжкової графіки.

Кульчицька – зачинатель новітньої естампної графіки на західноукраїнських землях на початку ХХ ст. Вона відновила техніку класичного офорта, досконало володіла техніками акватинти, мецо-тинто, м’якого лаку, монотипії, розвивала традиції українського дереворізу, модернізувала техніки кольорового та чорно-білого ліноритів.

Працювала у різних жанрах декоративно-ужиткового мистецтвва, де поєднала стилістику європейської сецесії та ар деко з надбаннями народної культури.

У 1909–1938рр.  із сестрою Ольгою  створила близько 80 килимів та гобеленів. В 1914 р. у Відні взяла участь у роботі Комітету допомоги пораненим УСС. За її проектом було видано листівки «Чорна хмара війни», «Могили борців».

Була ув’язнена у 1919 р. польською владою із сестрою Ольгою у Баранові поблизу м. Тарнобжеґ у таборі для інтернованих українців. У 1921р.  брала участь в організації у Перемишлі комітету «Брат братові» для допомоги дітям емігрантів із Наддніпрянської України. З її ініціативи у Перемишлі 1931 заснували  музей «Стривігор»

Працювала над живописним циклом полотен у стилістиці модерну «Страсті Христові» (1915). Проілюструвала серію книжок – «Нашим найменшим» та «Читаночки української дитини» (1915–1917). Створила художнє оформлення підручників «Перша читанка» (1922) і «Друга читанка» (1923), книжки новел «Дорога» В. Стефаника (1917), повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського (Київ, 1928), творів «Лис Микита» (Львів, 1951; Київ, 1959) та «Мойсей» (Нью-Йорк, 1968) І. Франка. Виконала уи1918–1921 рр. цикл ілюстрацій до книги «Українська народна міфологія» В. Гнатюка.

Твори:
Килими – «Каштани» (1908), «Богородиця з ангелами» (1910-і рр.), «Дерево життя», «Олені», «Писанка», «Геометричний», «Павині очі» (усі – 1920–30-і рр.), «Чорний», «Буковинський» (обидва – 1930), «Виноград» (1931; усі – співавторство);

Живопис:
 «Батько», «Моя мати», «Діти на леваді», «Ярмарок у Косові», «Соняшники», «Пастушок із гусьми» (усі – 1908), «Богородиця Золотий Колос» (1910-і рр.), «Сирота плаче», «Сестра в білому» (обидва – 1912), «Урочисте свято», «Діти зі свічками», «Жнива» (усі – 1913), «Аз, о сих молю» (серед. 1920-х рр.), «Натюрморт із жовтими квітами» (1927); Графіка:

Офорти:
«Над морем. Північна Франція» (1909), «Мале містечко» (1910), «Буря над Адріатичним морем» (1911), «Бабинець у сільській церкві» (1913), «За море» (1914), «Стрілецька кров», «На варті», «Апофеоз», «Березовий хрест», «Страхіття війни», «Молох війни» (усі – 1915), «Помста» (1917), «В обороні богів», «Зрадник» (обидва – 1924), «Самсон» (1926), «Проти бурі» (1928), «Три царі» (1929);

Серії акварелей:
«Народний одяг Західних областей України» (1912–38; Київ, 1959), «Народна архітектура Західних областей України» (1909–1956);

Естампи:
«Бідні діти» (1913), «Бідний самаритянин» (1914), «Пастир і вовки», «Харон» (обидва – 1916), «За колючим дротом» (1930-і рр.), «Гуцульська Мадонна» (1935), «Поцілунок Юди» (1938), «Зруйноване гніздо» (1943), «Поранена левиця» (1947);

Цикл ксилогравюр:
«УСС 1914–1915» (1915);

Цикли дереворитів та ліноритів:
«Українські Січові стрільці» (1915), «З історії княжих часів» (1918), «Українські письменники» (1920-і рр.), «Пори року» (1924), «Лихоліття українського народу» (1930), «Славні жінки минулого» (1934), «Гуцульщина» (1935), «Легенди гір і лісів» (1936–37), «Культурне життя Львова», «Краса рідної землі» (обидва – 1947).

У 1911 і 1913 брала участь у Всеукраїнських  виставках українського мистецтва у Києві. Брала участь у Конгресі викладачів рисунка в Дрездені (1912), діяльності Гуртка діячів українського мистецтва, Асоціації незалежних українських мистців, експонуючи твори на виставках української графіки у Празі (1924, 1933), Харкові (1925, 1929), Брюсселі (1927), Львові (1930), Берліні (1933), Варшаві (1934, 1937), Римі (1938), Чикаго (1939).

Персональні виставки – у Львові (1909, 1933, 1943, 1948, 1953–54), Києві (1945).

Творчу спадщину у 1957 р. заповіла Національному музею у Львові. У 1971 р. в її помешканні та творчій майстерні відкрито Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької.

Серед учнів – Я. Запаско, З. Кецало, І. Крислач, Е. Мисько, Х.-О. Саноцька.

Сестра Ольга Кульчицька – майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, педагог і громадська діячка. Організувала фахову школу для дівчат, де навчала шити й вишивати. Співзасновниця Союзу українок у Перемишлі.