Павленко Оксана

Українська художниця, належить до кола бойчукістів. Єдина з плеяди бойчукістів, кому вдалося пережити період сталінських репресій. Член АРМУ (з 1925).

Народилась в с. Валяві, Черкаської обл. Вчилась в Київському художньому училищі у Ф. Красицького (1914–1917), Українській державній академій мистецтв у майстерні живопису Ф. Кричевського (1917–1918), майстерні монументального живопису М. Бойчука (1918–1922).

Працювала, як художник-монументаліст, станковіст, графік, майстриня декоративно-прикладного мистецтва. Викладала в Межигірській художньо-керамічній профшколі (1922–1923), згодом мистецько-керамічному технікумі (1923–1928), реорганізованому в 1928-у році в художньо-керамічний інститут (1928–1929); ВХУТЕІНі та Інституті силікатів у Москві (1929–1931), Московському поліграфічному інституті (1931–1933). Вела заняття з фрескового живопису в Московському вищому художньо-промисловому училищі (1950–1951). З 1921 р. брала участь в академічних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставках.

Роботи:
Розписи червоноармійських Луцьких казарм (1919, співавтор); Художньо-монументальноме оформлення Київського оперного театру до Першого всеукраїнського з`їзду волвиконкомів (1919, співавтор); Розпис театру у Харкові до 5-го Всеукраїнського з`їзду Рад (1921, співавтор); Розписи харківського Червонозаводського театру (1933–1935, співавтор); Ескізи оформлення Палацу уряду в місті Фрунзе (1936–1938); Розписи на ВДНГ СРСР (1938–1940, 1951–1954, співавтор). Разом з Белою Уітцем керувала експериментальною майстернею фрески на будівництві Палацу Рад у Москві (1940–1949).

Залишила спогади «Промовте – життя моє – і стримайте сльози». 

Роботи зберігаються в НХМУ, в Черкаському художньому музеї

Чоловік – В. Седляр – український художник, митець-монументаліст, графік, художній критик, педагог, належав до творчої групи бойчукістів.