"У 1972 році у кримському селищі Новий Світ я готувалася до іспиту в аспірантуру з історії мистецтва, — розповідає авторка "Дяді Васі" Ольга Петрова. — Господар квартири, яку знімала, був алкоголіком і вельми колоритною особистістю. Працював він, як і всі інші у "Новому світі", на заводі шампанських вин. Повертаючись додому на тракторі, він часто, минаючи рідний дім, їхав далі, на гору. Там знаходилося кладовище, де дядя Вася і проводив ніч, не вилазячи зі свого трактора. Дружина не шукала коханого чоловіка. Таким був побут сім'ї, який викликав іронію. Уся ця ситуація і спровокувала мене на створення колажу. Одного разу дядя Вася побачив цю роботу та загарчав, вимагаючи, аби його дружина відмовила мені в аренді квартири. Дядя Вася був упевнений, що я зробила карикатуру на нього. Як не переконували його я та дружина в тому, що це художня фантазія, Вася наполягав на своєму. Тоді зрозуміла, що навіть алкоголіки розуміють умовність у мистецтві. У квартирі залишилася, бо герой впав у черговий запій та забув про шедевр, на який надихнув".