Неофіційне мистецтво радянської України. До нього ставилися з обережністю; називали “мистецтвом асоціативних структур”, “лівим”, “інноваційним”, “експериментальним”, а згодом — “підпільним” і “авангардним”.
Федір Тетянич, відомий як Фріпулья, часто звертався у своїй творчості до теми козаків. Особливо наприкінці 1960-х—початку 1970-х років. Не тільки у живописних творах, а й у своїх перформансах художник використовував образ Козака Мамая, а також образи історичних персон, зокрема Івана Сірка та Богдана Хмельницького. Так, програмне полотно Тетянича “Кошовий отаман Іван Сірко” у 2017 році було передано родиною митця у Національний художній музей України.
Козака на епічному полотні “Козак безсмертний” штрикають і списами, і стрілами, і голова вже майже відпала, але він усе одно бореться.
Ганна Тетянич, удова Фріпульї, розповідає, що для Федора цей козак був символом безсмертної України: “Хто і як не відрубував би шматочки від України, вона усе одно буде існувати, якщо збереже свою цілісність. Мову, культуру і сакральну цілісність. Україна безсмертна і ніщо на неї не вплине негативно. Такий сенс закладав митець у цю роботу”.