Квіткові орнаменти були пристрастю видатного українського авангардиста. Окремий розділ своєї книги "Василь Єрмілов жде весну" (2012) мистецтвознавиця Тетяна Павлова так і назвала — "Квіточки Василя Єрмілова".

"Усталений сьогодні імідж художника-конструктивіста зна­чною мірою затьмарює інші мистецькі надбання Василя Єрмілова: в тіні залишаються такі аспекти його натури, як ніжність і чутливість, що також делеговані у його твори, — пише Павлова. — У центрі конструктивного всесвіту мистця, як не парадок­сально це може здатися на перший погляд, знаходиться квітка. Це може бути кілька фаз цвітіння тюльпана на одному аркуші, аналітичні студії квітів, натюрморти, декоративні композиції... Особливу увагу привертають декоративні композиції — в них явно простежується традиційний український орнамент, а це свідчить про те, що джерелом натхнення для Єрмілова було народне мистецтво.

Квіти, що їх бачимо на ранніх замальовках Василя Єрмілова, зроблені в декадентському ключі: примхливий вигин квіт­коніжки, гротескне потовщення стебла, вигадливі арабески лис­тя. Такі мотиви прикрашають навіть агітаційну продукцію рево­люційної пори, як-от плакат із портретом Івана Франка 1920 року, де автор поетичної збірки "Зів’яле листя" логічно асоцію­ється з естетикою модерну. Утім, уже в цих роботах помітні такі перспективні для Єрмілова-конструктивіста елементи, як листя, схоже на серп, "тризуб" квітки, "шахівниця" насіння. Зго­дом сліди модерну зникають, — флоральна графіка спрощуєть­ся, тенденція до геометризації зростає".