Термін для означення "лівих" течій у мистецтві, радикальніших, ніж модернізм. Термін "український авангард" ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков для виставки TATLIN'S DREAM у Лондоні у 1973 році.
Квіткові орнаменти були пристрастю видатного українського авангардиста. Окремий розділ своєї книги "Василь Єрмілов жде весну" (2012) мистецтвознавиця Тетяна Павлова так і назвала — "Квіточки Василя Єрмілова".
"Усталений сьогодні імідж художника-конструктивіста значною мірою затьмарює інші мистецькі надбання Василя Єрмілова: в тіні залишаються такі аспекти його натури, як ніжність і чутливість, що також делеговані у його твори, — пише Павлова. — У центрі конструктивного всесвіту мистця, як не парадоксально це може здатися на перший погляд, знаходиться квітка. Це може бути кілька фаз цвітіння тюльпана на одному аркуші, аналітичні студії квітів, натюрморти, декоративні композиції... Особливу увагу привертають декоративні композиції — в них явно простежується традиційний український орнамент, а це свідчить про те, що джерелом натхнення для Єрмілова було народне мистецтво.
Квіти, що їх бачимо на ранніх замальовках Василя Єрмілова, зроблені в декадентському ключі: примхливий вигин квітконіжки, гротескне потовщення стебла, вигадливі арабески листя. Такі мотиви прикрашають навіть агітаційну продукцію революційної пори, як-от плакат із портретом Івана Франка 1920 року, де автор поетичної збірки "Зів’яле листя" логічно асоціюється з естетикою модерну. Утім, уже в цих роботах помітні такі перспективні для Єрмілова-конструктивіста елементи, як листя, схоже на серп, "тризуб" квітки, "шахівниця" насіння. Згодом сліди модерну зникають, — флоральна графіка спрощується, тенденція до геометризації зростає".