Харківська школа фотографії — явище українського мистецтва другої половини XX-початку XXI століття. ХШ почалася з групи "Время", створеної у 1971 році при Харківському обласному фотоклубі (учасники групи — Євгеній Павлов, Юрій Рупін, Олег Мальований, Борис Михайлов, Олександр Супрун, Геннадій Тубалєв, Олександр Ситниченко, Анатолій Макієнко). Наступна хвиля розвитку пов’язана з утворенням у 1986 році групи "Госпром", яка, на відміну від "Время", чиї представники тяжіли до маніпуляцій із зображенням, звернулася до прямої фотографії. До групи увійшли Міша Педан, Володимир Старко, Ігор Манко, Леонід Пєсін, Сергій Братков, Костя Мельник, Геннадій Маслов, Борис Редько. У 1990-ті роки Борис Михайлов, Сергій Братков та Сергій Солонський об’єдналися в "Групу швидкого реагування".
Паралельно з діяльністю фотографічних груп працювали такі представники ХШ як Роман Пятковка, Андрій Авдеєнко, Ігор Чурсін, Сергій Кочетов та Віктор Кочетов та інші.
Новим поколінням Харківської школи є група Шило (засновники — Сергій Лебединський, Василіса Незабаром, Вадим Трикоз, Владислав Краснощок), Боба груп (Василіса Незабаром та Юля Дроздек), Ігор Чекачков та інші.
група "Время"Перше покоління харківської школи фотографії. Група “Время” існувала з 1971 по 1976 роки при Харківському обласному фотоклубі. Члени групи —Олег Мальований, Анатолій Макієнко, Борис Михайлов, Євген Павлов, Олександр Ситниченко, Олександр Супрун, Генадій Тубалєв— практикували “теорію удару”: видовищну і суперечливу фотографію.
Відомо про вплив литовської фотографії на харківську школу фотографії. Ось і на цьому знімку Олега Мальованого бачимо культового литовського фотографа Вітаса Луцкуса (1943-1987). Фотографія називається "Вітас Луцкус миє голову" і зроблена в 1971 році у Вільнюсі.
Родичка дружини одного харків'янина-фотоаматора жила у Вільнюсі, і була знайома з дружиною Луцкуса Тетяною. Луцкус передав півсотні своїх фотографій у Харків. Було це саме напередодні Нового року. "Нового року не було — були Луцкус і його роботи, — згадує Олег Мальований. — Я помчав на літак до Вільнюса — знайомитися. У Луцкуса була чиста фотографія, а іноді він робив оптичний монтаж: друкуючи великий аркуш, прикривав частину, і у цю закриту частину вміщував, що хотів... Ми блукали Вільнюсом з Луцкусом, і я щось намагався фотографувати, але поруч з такою людиною найважливіше — спілкування. Коли зустрівся з Луцкусом, у мене вже був величезний багаж за спиною. Він вплинув на усіх нас дуже сильно, але, напевно, найбільше цей вплив помітний у серії Євгена Павлова "Скрипка". Тому, що це чиста і в чомусь небезпечна фотографія; фотографія, яка руйнує міф про те, що в СРСР сексу немає. Оскільки у 1970-х роках не було ані ринку, ані мистецтвознавців, ані кураторів, то ніхто і не знав, що Женя це зробив. А зараз вже усі знають".