Термін, що вживають для позначення сукупності індивідуальних та групових художніх практик, дистанційованих від офіційного соцреалістичного методу. Це "неофіційні" практики авторів 1960-1980-х років, які зверталися до формальних експериментів і концептуальних пошуків модерністського та постмодерністського спрямувань (часто варіативних запозичень на основі візуальних джерел, зокрема спеціалізованих видань, як країн Варшавського договору, так і капблока). Важливо, що, львівський андеграунд — явище, безпосередньо пов'язане з локальними практиками 1930-х років. 

Список представників варіюється, але здебільшого це "коло Олександра Аксініна" ("Арт Оточення" за Ю. Гіттік і М. Шур: О. Бурдаш, Е. Буряковська, В. Дем`янишин, Г. Жегульська, М. Зелен, В. Іутін, Я. Качмар, Н. і М. Кумановські, Г. Левицька, В. Макаренко, І. Остафійчук, І. Подольчак, Н. Пономаренко, А. Сагайдаковський, П. Сільвестров, Б. Сорока, М. Французов, І. Шульєв, М. Ягода), а також К. Звіринський і його школа (за Р. Яцівим). Представниками львівського андеграунду різні дослідники називають В. Бажая, Б. Бергера, В. Богуславського, А. Денисюк, О. Замківського, І. Голікова, С. Горського, П. Гулина, А. і П. Гуменюків, В. Кауфмана, М. Красник, Р. Лаха, І. Левіна, С. Міхновського, І. Нірод, О. Скопа, Ю. Соколова, В. Сурмача, М. Штейнберга, М. Філатова, С. Якуніна.