Харківська школа фотографії — явище українського мистецтва другої половини XX-початку XXI століття. ХШ почалася з групи "Время", створеної у 1971 році при Харківському обласному фотоклубі (учасники групи — Євгеній Павлов, Юрій Рупін, Олег Мальований, Борис Михайлов, Олександр Супрун, Геннадій Тубалєв, Олександр Ситниченко, Анатолій Макієнко). Наступна хвиля розвитку пов’язана з утворенням у 1986 році групи "Госпром", яка, на відміну від "Время", чиї представники тяжіли до маніпуляцій із зображенням, звернулася до прямої фотографії. До групи увійшли Міша Педан, Володимир Старко, Ігор Манко, Леонід Пєсін, Сергій Братков, Костя Мельник, Геннадій Маслов, Борис Редько. У 1990-ті роки Борис Михайлов, Сергій Братков та Сергій Солонський об’єдналися в "Групу швидкого реагування".
Паралельно з діяльністю фотографічних груп працювали такі представники ХШ як Роман Пятковка, Андрій Авдеєнко, Ігор Чурсін, Сергій Кочетов та Віктор Кочетов та інші.
Новим поколінням Харківської школи є група Шило (засновники — Сергій Лебединський, Василіса Незабаром, Вадим Трикоз, Владислав Краснощок), Боба груп (Василіса Незабаром та Юля Дроздек), Ігор Чекачков та інші.
літера АОрганізація харківських художників, яку у 1989 році заснували Андрій Пічахчі та Віталій Куліков. Крім них, до "Літери А" входили Олексій Борисов, Сергій Братков, Андрій Гладкий, Олексій Єсюнін, Віктор Чумаченко. Молоді на той час художники не хотіли працювати у звичному для 1980-х років стилі, натомість прагнули експериментів. Найбільш успішна виставка "літеровців" — "Пам`яті Ван Гога" — пройшла у 1990 році; усі картина з неї згодом були продані. Остання виставка творчого угрупування "Літера А" пройшла у 2000 році.
Для виставки "Аналіз крові".
Творчість Сергія Браткова має похмурий відтінок, і цьому є пояснення. "Дитинство моє було жахливим, — розповідає митець. — Ми з батьками і братом жили в комунальній квартирі, і мама постійно віддавала мене бабусі і дідусю, які жили у віддаленому від центру приватному секторі. Дідусь з боку тата постійно розповідав мені небилиці про післявоєнне місто, яке було заселене піратами і бандитами; про свого брата, якого задушив кіт, і про другого брата, який поїхав відпочивати в Гагру, захотів скупатися, поки чекав автобус, стрибнув з пірсу в Чорне море і потонув. Мене весь час оточували жахіття. Пам'ятаю, коли починалася гроза, бабуся лякалася і ховалася під ліжко. Вечорами ми замикали усі вікна, а бабуся з дідусем постійно говорили про вбивства на вулиці. Досвід, як магнітна стрічка, накопичує подібні історії".